Відомо, що природа не визнає державних кордонів. Особливо це стосується мігруючих видів тварин , у першу чергу – птахів помірної зони. Двічі на рік вони здійснюють великі перельоти, долаючи тисячі кілометрів і перетинаючи не один державний кордон. Значна кількість мігруючих птахів належить до групи водоплавних і навколо водних. Саме для охорони місць їх масової зимівлі і перепочинку під час міграції більшість країн світу підписали Конвенцію «Про водно – болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів». У 1996 році до Конвенції приєдналася і наша країна, перебравши на себе міжнародні зобов’язання зі збереження водно – болотних екосистем у місцях концентрації вищевказаної групи птахів . Режим охорони цих територій наближається до наших орнітологічних заказників загальнодержавного значення.

  Із 22 водно -  болотних угідь міжнародного значення України на території Запорізької області розташовані три – «Молочний лиман» ( площа 22400 га), «Коса Обитічна та затока Обитічна» (7200 га) і « Гирло р. Берди,коса Бердянська та затока Бердянська» (5300 га).

Перша з цих природоохоронних територій включає акваторію Молочного лиману з узбережжям і пересипами – Степанівською та Федотовою косами з прилеглою акваторією Азовського моря. До речі, усі названі природні утворення входять до природно – заповідного фонду: Молочний лиман і коса Федотова мають статус гідрологічних заказників загальнодержавного значення. У верхів’ях Молочного лиману річка Молочна утворила значний масив водно – болотних заростей. На узбережжі лиману , його кіс островів, а також на Федотовій і Степанівській косах розповсюджена галофіт на рослинність, у тому числі солончакова. У найбільш сприятливі за погодними умовами роки  тут  гніздяться до 15 тис. пар птахів , а під час осінньої міграції щоденно(!) спостерігається до 290 тис. особин птахів.

  Коса Обитічна , як і інші коси, утворена в результаті сумісної дії вітрів і  хвиль Азовського моря. Вона розташована біля м. Приморська та гирла  р. Обитічної . Довжина коси – 32 км. Ширина – 0,1-5 км. Складається  переважно с піску та черепашок молюсків. Уздовж західного узбережжя  розташовані численні дрібні затоки. У найширших частинах коси є невеликі  мілководні заболочені озера. Основу рослинного покриву складають  літоральні галофіти. З 1980 року в межах коси створено ландшафтний заїзних державного значення. У перспективі вона має увійти до складу  Приазовського національного парку. На це є багато причин, основою з яких є концентрація пташиного населення на її території. Тільки  на гніздуванні у деякі роки тут відмічається до 30 тис. пар. А під час осінньої міграції численність птахів досягає 200 тис. особин щоденно.

  Основу третього водно – болотного угіддя складають гирло р. Берди ,Бердянська коча із затокою і островами Малий і Великий Дзензик. Оголовок Бердянської коси й островки входять до складу ПЗФ області , а гирло р. Берди – до ПЗФ України. Бердянська коса за будовою нагадує Обитічну косу але менша  за розміром (довжина – 23 км). Між широким болотистим гирлом р. Берди і косою утворився ланцюг солених озер. На цій  території щорічно гніздиться  до 5 тис. птахів. У період максимальної концентрації під час осінньої  міграції, їх численність стягає 40 тис. особин щоденно.

  Перспективами для оголошення водно – болотних угіддями міжнародного значення у нашій області є також плавневі та прибережні природні комплекси у верхній частині Каховського водосховища.

  Цілком зрозуміло , що для збереження ефективного використання водних екосистем необхідно охороняти і підтримувати у певному стані прибережні природні комплекси. Для цього навколо річок, озер та інших водойм, відповідно до Водного кодексу України(1995), мають створюватися так звані водоохоронні зони.

   Водоохоронна зона є природоохоронною територією з регульованою господарською діяльністю. До водоохоронної зони річки входить вся її долина з балковою  системою  у межах водозбору. У водоохоронній зоні забороняються дії , які можуть порушити гідрологічний та екологічний  режим водойми, погіршити стан прибережних екосистем, наприклад  плавнів чи водоохоронних лісонасаджень. Тут не можна використовувати сильнодіючі пестициди, скидати неочищені стічні води, влаштовувати кладовища , скотомогильники , поля та звалища , у тому числі побутового сміття.

  Ще більш жорсткий природоохоронний режим встановлюється у межах  прибережних захисних смуг, які створюються безпосередньо біля урізку води і є складовою частиною водоохоронних зон водойм. Ширина прибережної захисної смуги залежить від розміру водойм: 100 м – для великих річок , водосховищ на н6их та озер : 50 м – для середніх річок , водосховищ на них , а також ставків площею понад 3 га ; 25 м – для малих  річок і струмків ,а також ставків площею менше 3 га. Якщо крутизна схилів перевищує 3, ширина смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов , що склалися. Уздовж морів, навколо морських заток  і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 км від урізку води.

  У прибережних захисних смугах річок , навколо водойм і на островах забороняється:

1. розорювання земель, садівництво та городництво;
2. застосування добрив та пестицидів;
3. влаштування літніх таборів для худоби;
4. будівництво будь-яких споруд( крім гідротехнічних), у тому числі баз відпочинку і дач;
5. миття й обслуговування транспортних засобів.

Прибережна захисна смуга уздовж моря,його заток і лиманів може використовуватися лише для  будівництва санаторіїв та інших лікувально – оздоровчих закладів.

 Водним кодексом встановлюються також особливості користування малими річками. З метою їхньої охорони забороняється:

1. змінювати рельєф басейну річки;
2.  руйнувати русла пересихаючих річок;
3. випрямляти й поглиблювати русла річок;
4. перекривати річки без улаштування спеціальних водостоків;
5. розорювати заплавні землі;
6. проводити осушувальні роботи у верхів’ях річки;
7. зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки
8.  будувати будь – які споруди(крім гідротехнічних) у заплавах річок