Тема.       Григір Тютюнник. Повість  «Климко».  Морально-етичні уроки доброти, чуйності, турботи про рідних                        

 СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Повість Григора Тютюнника «Климко» - історія душ цілого покоління, яке

рано подорослішало, сприйнявши дитячим серцем трагедію воєнних років.

Діти з повісті змушені нести на собі тягар усенародного горя, не

обрублюючись і не черствіючи душею, сприймають вразливо і болісно,

переживають будь-який прояв наруги над людиною, виявляють чуйність до

тих, кому стає неймовірно важко, з усих сил прагнуть допомогти.

- Хто з героїв повісті запам’ятався і чим саме?

1.Бліц-опитування.

1. Де і коли відбулося перше знайомство з Климком?

2. Що можна сказати про зовнішність героя?

3. Чому Климко жив з дядьком Кирилом?

4. Яку роль у долі Климка відіграв його друг Зульфат?

5. Чому Климко заступився на базарі за свою вчительку?

6. Що змусило малолітнього хлопця вирушити в далеку подорож по

окупованій німцями території? Як можна оцінити його вчинок?

2.Інтерактивна технологія. Симулятивно-рольова гра, де герої повісті

розказують нам про головного героя.

Діти, сьогодні до нас завітали деякі персонажі , які зустрілися на життєвому

шляху Клима, зігріли його сирітську душу теплом свого серця. Давайте

послухаємо їх.

Дядько Кирило.  Климко був мені за сина.  Допомагав в усьому. Справжній господар:  і наварить, і прибере.  Та й розумний до наук вдався.  Мені завжди хотілося йому гостинчика принести.  Хоч маленького, але з поїздки. Климко завжди мене виглядав з роботи:  чи вранці я приходжу, чи ввечері.  На свята старався Климкові купити солодощі:  морозива, цукерок.

Бочонок, аптекар:  Усе своє життя я звик допомагати людям у позбавленні хвороб: кому куальцексом, кому аспірину призначу. А кого просто заспокою.  Климка знаю давно. Без жалю віддав гроші, які тримав у кишені, галети і дв життєву пораду: пристати до старенької бабусі в поміч,  поки життя налагодиться.

Зульфат.  Климко – це мій  давній друг,  однокласник. Він  ніколи мене не  зраджував, не видавав секретів,   не ображав, не розпускав кулаків. По натурі він дуже спокійний. Боляче мені було, коли дізнався, що фашистський  снаряд зруйнував Кликові барак.  Потім я шукав Климка, хотів  по товариськи допомогти.  Після нашої зустрічі допоміг облаштувати його невеличку кімнату.  Дуже добре, що  переїхала до нас Наталія Миколаївна. Життя стало кращим. Для маленької Олі приніс  колиску ще свою.   Дуже вболівав за Климка, коли його довго не було. Бігав на  станцію щодня. Та ось на кінець замаячіла його постать.  Я кинувся до нього, але враз він впав. Ми з Наталією Миколаївною довго його  виходжували. 

Наталія Миколаївна.  Повік буду вдячна Климкові і Зульфатові які в тяжку хвилину протягнули руку допомоги. Дуже переживали ми із Зульфатом за Климком. Була б побігла за ним, наздогнала, та  куди. Де він пішов? Климка знайшла пораненим. В його торбинці була маленька пляшечка з молоком. Це ж він для Олі його привіз. Так можуть вчинити тільки  самовіддані  сердечні люди.  Самопожертва його дуже велика. 

Швець.  Дивлюсь на  цього босоногого хлопчину і думаю: «Яке ж складне життя  тобі випало,  хлопчино?», -  та й подарував йому взуванку. Хотілося  ще й  нагодувати його,  але грошей у  мене не було, бо й сам  бідував.  Пристроїв хлопчину до жіночки, у якої  була сіль.  Думаю, може підсобить йому, харч  дасть який–небудь.  А може, Климко  ще й залишиться  в неї. Допомагатиме та й не буде бити ноги по  сирій  холодній землі.  

Тітка Марина.   Думала собі:  «Що людині треба для щастя».   Виходить – дружну сім’ю. Побачивши добру, страдницьку, працьовиту  дитину, хотілося  всю материнську невичерпану любов передати йому.  Климко занадто вдячний. Ще перебуваючи в стані  хвороби, хотілося йому допомогти по господарству. Він і слово чемне скаже ,і пожаліє.   Люба дитина.   Турбувався за якусь  маленьку Олю  і молока для неї попросив.  Я дала в дорогу йому солі стільки, скільки він міг донести, і молока для дівчинки.

3. Цитатна характеристика героя.

   Переконливо письменник змальовує чистий світ дитячої душі, якій органічно притаманні потреба жити за законами справедливості, чуйності, доброти. Климко все своє життя піклується про інших. З радістю зустрічає дядька-машиніста, пригощав смачним власноруч приготованим обідом і так само турботливо проводжав на чергову зміну. Задля вчительки, її доньки, Зульфата він пустився в далеку небезпечну подорож по сіль. «Своїх героїв я не ідеалізую, не наділяю якимось особливими рисами характеру. В основному, це звичайні люди».

   Звичайні люди, звичайні долі. Одні випромінюють милосердя, готовність пожертвувати собою, інші – зло, жорстокість, байдужість.

 ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Рефлексія

Простежимо, у що трансформується інстинкт виживання в душах різних героїв, одних руйнуючи, як особистість, а інших гартуючи, і складемо порівняльну таблицю.

Впишіть, будь ласка, імена та прізвища персонажів в таблицю, згідно їх людських якостей.

Висновок : ми впевнились, якою може бути людина, коли на її долю випадають тяжкі випробування. Головний герой твору – Климко, дядько Кирило, дід Бочонок, Наталя Миколаївна, тітка Марина, швець, Зульфат, дідусь Гарєєв проходять ці випробування гідно, переконуючи, що людина - найвеличніша з усіх істот, якій притаманні милосердність, готовність пожертвувати собою задля іншого; а інші втрачають людські гідність: бородань з базару, бочончиха, ворожка, поліцейський.

2.   В одному з інтерв’ю Григір Тютюнник сказав, що найдорожчою темою, а отже й ідеалом для мене завжди були і залишаються доброта, самовідданість і милосердність людської душі в найрізноманітніших її проявах. Тільки смерть завадила Климкові сповнити до кінця свій благородний людський обов’язок. Війна вбила цього холодного і голодного сироту, але не скалічила його такої маленької і водночас такої великої , зігрітої теплом людяності і благородства, душі, кришталево чистої, відкритої для людей.

(Зачитування уривку фіналу повісті).

Другого дня Климко підходив до своєї станції. Було ясне після дощу надвечір'я. Дощова роса м'яко блищала на пожухлих придорожніх травах, і сонце, що вже ледь торкалося найдальшого пагорка, малиново яскріло в кожній росині.
Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею.
Мішок із сіллю та харчами (була серед них і пляшка молока, що якимось дивом не розбилась, як упав з вагона) він перев'язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі.
У дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов і йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги.
Йшов він помалу ще й тому, що не треба вже було поспішати: он він, виселок, мріє крізь безлисту посадку, а он лежить за іржавими коліями великий залізний бак зваленої водокачки, звиваються димки по німому териконові — порода горить. У висілку теж деінде курять негусті дими з димарів і тануть над посадкою.
Дома, дома!.. Уже дома.
Він не піде висілком, ні. На переїзді він зверне ліворуч і колією, мимо станції, депо, печища на місці барака і хлібопекарні дістанеться до вагової. Постукає тихенько в двері... «Хто там? — спитає Наталя Миколаївна. — Заходьте, будь ласка»... Климко усміхнувся і, сам того не помічаючи, пішов швидше.
Нараз у висілку глухо хлопнув постріл. Потім коротко диркнув автомат. «Невже знову італійці?» — подумав Климко.
Вони й тоді, як прийшли, зчинили таку стрілянину по курях, наче у висілку точився бій. Так де ж ті кури зараз, як їх витрощили до одної?
Знову бухнув постріл, уже ближче, куля десь угорі тівкнула.
І тут Климко побачив, що від переїзду назустріч йому біжить якийсь чоловік — босий, у солдатському галіфе з розв'язаними поворозками і в гімнастерці без реміняки.
Він біг і весь час оглядався. На переїзд вискочило ще двоє, у чорному. Один з них припав на коліно і вистрілив. Той, що біг, вильнув убік.
І тоді Климко все зрозумів.
—    Туди, дядю, біжіть! — закричав він, показуючи рукою праворуч від
себе. — Туди! Там балка!..
Від переїзду вдарила довга автоматна черга. Климка штовхнуло в груди й обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями.
Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав.
А з пробитого мішка тоненькою білою цівкою потекла на дорогу сіль...
—    Климка-а-а! Кли-и-мка-а! — почув Климко з гарячої пітьми і нічого вже
більше не чув.
Від переїзду, піднявши руки, спотикаючись і падаючи, біг до Климка Зульфат.
 

3. У вчених є такий термін – «генетична пам’ять». Тобто пам’ять, яка дається людині в спадок при народженні. Григір Тютюнник свято вірив у генетичну пам’ять усього народу, яка і дозволяє йому бути народом, а не населенням певного географічного регіону. І вважав, що в тій пам’яті поряд із чуттям свого первокореня «записані» любов і доброта. Саме цією вірою пронизані і його книги.

ПОЯСНЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Написати лист-прохання до Григора Тютюнника.

Лист—це    особливий    вид   творчості .    Уміння   написати   листа   означає   визначити   його    зміст ,   композицію ,    вибрати   потрібні    слова   і  словосполучення,    правильно    написати   адресу    на    конверті  .

Композиція   листа

Листи   здебільшого   складаються    з   таких   частин :

початок :   звертання   до   того ,   кому   адресовано   лист  (любий   друже ,  дорога   сестричко ,  шановний   добродію ,  вельмишановний пане ) ;

основна частина:  зміст листа ;

кінцівка :  слова ввічливого типу ( з повагою, пиши мені, на цьому закінчую, на все добре, до скорої зустрічі); підпис, число.

Пам’ятка «Правила листування».

1. Вчасно відповідати на листи.
2. Писати на якісному папері.
3. Дбати про почерк, охайність в оформленні листа.
4. Писати ввічливо, з повагою до адресата.
5. Дотримуватися композиції листа (початку, основної частини, закінчення).
6. Домагатися стислості, конкретності та виразності.
7. Ставити розбірливий підпис, число.

• У повісті «Климко» є така вражаюча сцена, яка розкриває сутність людей, котрі у важкі часи втрачали людську подобу. На базарі вів торги вгодований чоловік, що хотів нагріти руки на людському горі. За якусь пригорщу борошна, кукурудзи, або білої слов’янської солі забирав у людей одяг, взуття, не приховуючи зневаги до них, погейкуючи на чоловіків та жінок, як на худобу.
• А мене вразила реакція Климка та Зульфата, які побачили приниження улюбленої вчительки. У свій невибагливий спосіб вони дають відсіч кривдникові, безстрашно намагаються помститись і за Наталю Миколаївну, і за всіх тих солдаток, що їх до нитки обдирає цей торгаш. Вони вважають, що такого прощати ніколи не можна, що з подібними людьми потрібно боротися так само, як із ворогом, і тому жбурляють у бороданя каменюкою.
• А мене здивувала жорстокість Бочончихи, коли вона кинула на стіл миску миску борщу для Клима. А коли до аптекаря прийшла якась жінка, Бочончиха зі злістю, кривляючи промовила: «Людина, людина! І всім на дурняк дай.»
• Саме беззахисні діти, Климко і Зульфат починають піклуватися про вчительку і її дитинча, бо вона лишилася без притулку і будь-яких засобів до існування. Їй дуже нелегко вижити в цьому жорстокому світі. Маленькі Климко і Зульфат стають їй опорою. «Переходьте жити до нас, ми вам допомагати будемо, маленьку глядітимемо».
• Климко вирішує подати в неблизький Слов’янськ, аби розжитися там для вчительки солі. Знаючи, що вона ніколи не відпустила б його в цю ризиковану подорож, він потайки серед ночі вирушає в дорогу, лишивши лаконічну записку в чистому шкільному зошиті. «Наталю Миколаївно! Я пішов. Зульфат вам все розкаже. Я скоро вернуся. Клим.» За цими словами постає вся його благородна душа, хвилювання, аби вчителька не турбувалася про нього, і водночас рішучість у здійсненні свого наміру полегшити і слугувати тій, що виховала його, вчила зростати справжньою людиною. Наталя Миколаївна була для нього моральним взірцем у житті.
• А мене зворушила сцена, коли Климко на якусь мить забув про війну, голод і засміявся, дивлячись на дядька з папугою. Але це була мить , він раптом подумав : «Чого ж оце я граюся тут? Хіба за цим суди йшов?». Він замашно стукнув себе кулаком по лобі, як це робив Зульфат, коли хотів покарати сам себе, і пішов у ряди.
• Мені запам’ятався сміливий вчинок Климка, коли він вступився за незнайому дівчину на базарі, яку хотіли скривдити поліцаї. Він висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розітнув у руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що спало на думку: «Якби не надірвана, то була б довша...» - а в голові стукотіло: «Хоч би пройшли, хоч би пройшли!» А коли поліцай вхопив дівчину за руку, Климко, випустив плащ-палатку, вчепився дівчині в руку і закричав : «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!!»
• А мене вразило те, що коли Климко, пролежачи у тітки Марини без пам’яті три дні, ще не одужавши думає, що треба ж роботу якусь зробити тітці. Він промів тічок біля порога, стежку до хвіртки, повисмикував старий цупкий бур’ян. Обдивився довкола – щоб його ще таке зробити? «Ну й меткий. У вас там на шахтах що – всі такі? Хіба ж можна окакому хворому і за роботу » - скаже йому тітка Марина. А коли ця добра жінка попросить залишитись у неї, Климко скаже, що йому потрібно йти, бо його там ждуть. Не можна без хвилювання читати рядки, коли тітка Марина дає йому склянку молока. «Климко скуштував ковток молока, ще ковток...У склянці поменшало на третину. Подумав – і долив і долив її водою з кухля, що стояв на столі. Потім ще надпив і ще раз долив, і ще...Поки стало не молоко, а синя бурдичка». На питання тітки Марини, що він робить, Климко, опустивши очі, відповів: «Мені, тітонько Марина, якби хоч пляшку взяти з собою додому.»