Тема: І. Карпенко-Карий. Короткі відомості про життя і творчість видатного українського драматурга ХІХ століття. Комедія «Сто тисяч».

Поетична хвилинка.

Три брати

Колись на славу Україні,

Зродила мати трьох синів.

Дала крилята їм орлині,

Дала їм очі соколині

І душі, повні мрій і снів…

Садовський славний! Ти між нами

Отой орел, і в слові сім

Чи пізнаєш себе з братами,

Широкоплечими орлами,

Що штуки мир скорився їм?..

Мов той орел в краю блакиті, -

В просторі штуки чарівнім, -

Ширяєш ти по вільній хіті,

Підвладне все тобі в ті миті,

І ти живеш життям двійним…

І ось брати твої з тобою:

Карпенко старший чарівник,

Що так звабляє всіх нас грою,

Що надихає й вас порою

І що відкрив нам свій тайник

Подій лукавства і зневаги,

Подій неправди огидних,

Великодушних діл відваги

І нищих духом переваги

Над кодлом сильних і грізних!..

А слава сцени – Саксаганський!..

Кого він з нас не чарував

Чи то в комедії селянській,

Чи то у драмі хуторянській, -

Яких він типів не вдавав?..

Живіть на славу Україні,

Чаруйте скрізь її синів,

І славні будете в родині,

І як тепер, при сій хвилині,

Скрізь привітають трьох братів!..

Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич).

Життя і творчість видатного українського драматурга ХІХ століття.

Презентації «Життєвий та творчий шлях І. Карпенка-Карого», «Театральне сузір’я».

Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівні поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати походила з давнього козацького роду. Євдокія Садовська була кріпачкою, викупленою на волю своїм чоловіком. Карпо Адамович і Євдокія Зіновіївна були людьми щедрої поетичної вдачі. Ця талановита родина дала українській культурі таких славних діячів, як Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Садовські-Барілотті.

          Чотирикласну Бобринецьку повітову школу Карпенко-Карий закінчив за три роки (1856-1859). На цьому, власне, офіційна освіта завершилася, бо матеріальна скрута великої родини змушувала йти на заробітки. Вища освіта, університет так і залишилися недосяжною мрією, бо з 14-ти років хлопчина вже працював писарчуком у канцелярії. З 1864 року, часу переїзду на службу до Бобринця, почалося справжнє захоплення театром і невтомна праця на його ниві.

Дві чудові, самовіддані жінки супроводжували Івана Карповича на його нелегкому шляху, ділили з ним щастя й гіркоту життя. Перше глибоке й незгасне кохання – Надія Карлівна Тарковська. Вона стала його дружиною в 1871 році. Обоє були пристрасними театралами, шанувальниками Шевченкового слова, зіграли головні ролі в першій сценічній роботі «Назар Стодоля», а згодом нарекли своїх улюблених дітей – Галя і Назар. У першому шлюбі  ще народилися, Юрко та Орися. Але родинне щастя було недовгим. Навесні 1881 року від сухот померла Надія Тарковська, а влітку 1882 року – улюблена старша дочка Галя. Іменем коханої дружини назвав Іван Тобілевич хутір, закладений на землях поміщиків Тарновських. І донині хутір Надія є історико-культурним заповідником, скарбницею духовних надбань родини Тобілевичів.

Пережити горе, непоправні втрати допомогла Іванові Карповичу робота в театрі, творче самозабуття. А ще – Софія Віталіївна Дітковська, яка в липні 1884 року стала його дружиною. Вони зустрілися в трупі Михайла Старицького. Коли ж Карпенка-Карого було звинувачено в антидержавній діяльності й заслано в Новочеркаськ, Софія Дітковська сама простягла руку підтримки. Іван Карпович її з вдячністю прийняв. Вона була розумною жінкою, талановитою актрисою, а для свого чоловіка – надійним товаришем, помічником і порадником. Дітям Тобілевича Софія Віталіївна замінила матір, шанобливо ставилася до пам’яті першої дружини. Доньці, що народилася у 1885 році, дала ім’я молодшої сестри Тобілевичів, яку Іван Карпович дуже любив, - Марія. Усі діти здобули гарну освіту: Назар став Інженером-хіміком; Юрій навчався у Львові;  Орися та Марія закінчили Паризьку Сорбонну. З усіма дітьми в Івана Карповича були теплі, задушевні стосунки. Він щиро переймався усіма клопотами своїх синів та дочок, радів зустрічам з ними. Софія Тобілевич написала кілька книжок про свого чоловіка та його оточення, про шляхи українського театру.

Теорія літератури

Презентація «Теорія літератури»

Драматичний твір – художній твір, в якому показано життя в дії і який написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи). Драматичний твір складається з дій або актів. Дії поділяються на сцени, яви або картини.

До драматичних жанрів належать комедія, трагедія і драма.

Драматичні твори призначені для постановки на сцені.

Драма  (з грецької означає «дія») – драматичний твір, де життя показане не через авторську оповідь, а через діалоги і вчинки дійових осіб.

Комедія  (з грецької «святково-веселий натовп і пісня») – такий драматичний твір, у якому в комічних образах викриваються негативні суспільні або побутові явища, висміюються людські вади, негативні риси характеру.

Трагікомедія – драматичний твір, у якому об’єднані риси трагедії й елементи комедії: твір, збудований на основі трагедійного конфлікту, розв’язка якого закінчується комічно, не вимагає обов’язкової загибелі героя.

Ознаки трагікомедії:

• поєднання смішних і серйозних епізодів;
•  використання елементів піднесеності й комізму для змалювання дійових осіб;
•  щасливе розв’язання любовних перипетій;
•  несподівані сюжетні рішення;
•  значна роль випадковості в долях персонажів.

Особливості драматичних творів

П’єса поділяється на дії, дії поділяються на яви (сцени, картини).

Основу драматичних творів становлять монологи, діалоги, полілоги (тобто репліки) персонажів і авторські ремарки.

Репліка – кожне окреме висловлювання персонажа п’єси.

Ремарка – авторське пояснення для режисера й акторів, у якому описано обстановку на сцені, зовнішність героїв, їхні дії, жести, інтонації тощо.

Портрети, пейзажі, авторські відступи, інтер’єри, екстер’єри відсутні або винесені в ремарки.

Розв’язку розміщено ближче до кінця драми.

V. Опрацювання  твору І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».

1. Історичні події, відтворені в комедії.

Після скасування кріпацтва в Україні швидко розвивається капіталізм. Поглиблюються класові суперечності між багатими й бідними. Сільська буржуазія зосереджує у своїх руках великі земельні масиви, де за безцінь працювали безземельні селяни.

Про задум п’єси, який стосується періоду проживання І. К. Тобілевича на хуторі Надія з червня 1887 р. до грудня 1888 р., розповіла С. В. Тобілевич: «У час нашого проживання на хуторі Іван Карпович цікавився ще багатьма питаннями з життя села… У той час почали народжуватися й енергійно діяти на селі нового типу хижаки, вже сини фінансового капіталу. От і нові сільські п’явки на тілі українського хлібороба і просились потрапити на сторінки комедій Тобілевича. Обурюючись на різних Калиток, Калиточок, Пузирів та їхніх прислужників Феногенів і Феногенчиків, Іван Карпович збирався висміяти їх, показавши на сцені для привселюдного осудовиська. Взимку, коли великі роботи на полі цілком припинялися, він брався до письменницької праці. Ним було вже намічено два цікавих сюжети.»(Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 245).

І далі «Я вже згадувала, що п’єсу «Гроші»  Іван Карпович надумався писати ще на хуторі «Надія». Закінчив він її у 1889 році» (там же, с. 321). У листі до М. К. Садовського від 23 липня 1889 р. з хутора Надія І. К. Тобілевич повідомляв: «Гроші» я скінчив – вже переписують». (Карпенко-Карий І. (Тобілевич І. К.). Твори. В 3-х т., т. 3, с. 219).

Вперше надруковано в журналі «Зоря», Львів, 1891, №21, с.407-411; № 22, с. 427-433; № 23, с. 448-451.

Вперше поставлено на сцені трупою П. К. Саксаганського 25 липня 1890 в Ростові-на-Дону.

Аналіз комедії «Сто тисяч».

Тема: зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80-90 роках ХІХ століття.

Ідея: викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на вихідців із народу.

Головна думка: автор бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків.

Жанр: комедія.

Композиція – драматичний твір складається з чотирьох частин, кожна з яких поділена на яви.

Експозиція:  знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та дійовими особами – Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою, Невідомим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує обставини, у яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення.

Зав’язка: Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому на вокзалі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих.

Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, жадобі до збагачення.

Кульмінація: в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу.

Розв’язка: обдурений Герасим у розпачі вішається, але його врятовує Бонавентура.

Проблематика твору:

• батьки і діти;
• бідність і багатство;
• добро і зло;
• моральність і аморальність;
• прагнення збагатитися заради задоволення власних потреб.

Новаторство І. Карпенка-Карого в п’єсі «Сто тисяч».

Нове полягає в творі в тому, що в ньому виникають елементи авантюрної драми – жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені в цій п’єсі, є актуальними, «болючими» і сьогодні.

VІІ. Домашнє завдання.

Сторінки 148 -150 (біографія). Прочитати п’єсу І. К. Карпенка-Карого «Сто тисяч»